Авторизація
Лічильник відвідувачів
 | Сьогодні | 0 |
 | Вчора | 106 |
 | За тиждень | 106 |
 | Попередній тиждень | 2569 |
 | За місяць | 465646 |
День української писемності та мови в РЛ 14. Проєкт "Мова - генетичний код нації"
- Деталі
- Створено: Середа, 09 листопада 2022, 12:14
У період війни прагнення українців вистояти й перемогти як нації спонукає ще раз переосмислити значення рідної мови.
Учні та вихованці РЛ№14 активно долучилися до відзначення Дня української писемності та мови. Обрали цікаві форми звеличення рідного слова, підкреслили свою самоідентичність, визначили напрями удосконалення себе як українців.
Сьогодні, 9 листопада, відзначаємо День української писемності та мови. Усі мали змогу долучитися до Радіодиктанту національної єдності-2022, метою якого було саме об’єднання людей навколо України в усьому світі, а не перевірка грамотності учасників заходу. Учні РЛ №14 теж приєдналися до флешмобу. Але, на думку учнів 6-Б класу, не менш важливою для кожного українця є грамотність: уміння правильно писати, висловлювати думки, наголошувати слова. Тому й виготовили листівки «Наголошуй правильно!», на яких зобразили слова, у наголошуванні яких найчастіше помиляються діти й дорослі. Сподіваємося, вони допоможуть кожному стати грамотнішим і більш упевненим у собі! Цінуйте, любіть, плекайте рідну мову! Вивчайте її щодня й навчайте інших правильно наголошувати слова. Так буде по-українськи! Усе буде Україна!
Шульжук С.А., учитель української мови та літератури
Спочатку було Слово...
Країни світу різняться між собою одягом, звичаями, традиціями, культурою. Український народ – не виняток, адже: «Без верби й калини нема України». Дійсно, у символах віддзеркалені прагнення людей, код нації. Вони вчать нас любові до рідної землі та показують, що культурна спадщина нашого народу духовно багата та самобутня.
9 листопада, саме в День української писемності та мови, учні 8-Б класу мали змогу проявити себе у фотосправі й нагадати, що національна символіка України – це надійна святиня нашої держави. Тож, бережімо її!
Курницька Катерина, класний крівник 8-Б класу
Нема нічого милішого та гарнішого за українські слова із суфіксами пестливості, здрібнілості. І це, дійсно, оцінили учні 5-Б класу при вивченні теми "Суфікси, які надають словам емоційного забарвлення та виразності". У рамках дня української писемності та мови учні вміло добирали слова -символи України із різними суфіксами.Орфографію та лексику повторили, а найголовніше зрозуміли, що нема нічого кращого за Батьківщину, її патріотів та поціновувачів рідної мови.
Наталія Попчук, учитель української мови та літератури.
Війна - не привід, щоб не вчитися, не розвиватися, не вивчати рідну мову, а навпаки! За останні дев’ять місяців українці усвідомили, що мова - шлях до збереження нації. Здобувачі освіти 7-В класу теж так вважають. Тому сьогодні, 9 листопада, в умовах воєнного стану до Дня української писемності та мови було проведено дистанційний захід під назвою "Солов"їне шоу". У першому раунді учасники визначали правильне вживання слів, словосполучень, речень. У другому - за одну хвилину намагалися дати якомога більше правильних відповідей. Завдання третього раунду вимагали тлумачення поданих фразеологізмів. У четвертому раунді семикласники називали українською мовою те, що бачили на картинці. А в п’ятому - довелося проявити кмітливість і відновити прислів’я із запропонованих слів. По завершенню заходу зробили висновок:
"Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад".
М.Рильський
Карчевська Світлана, учитель української мови та літератури, класний керівник 7-В класу
"Я розмовляю українською! Це круто!" - під таким девізом була проведена гра-вікторина з учнями 6-А класу. Школярі із задоволенням змагалися у конкурсах, показуючи високу ерудованість та доводячи, наскільки красива та виразна, влучна та розмаїта українська мова.
Класний керівник 6-А класу Єлхова В.Я.
Те, що українська мова найкрасивіша, найспівучіша і найбагатша серед безлічі різних мов, ми знаємо і відчуваємо завжди. Учні 11 класу мають змогу поглиблено вивчати рідну мову, удосконалювати свої навички правопису, більше знайомитись із творчістю українських письменників і поетів.
Тому, коли постало питання оформлення класної кімнати, діти запропонували виготовити стенди із поезіями В.Сосюри та В. Симоненка, які їм найбільше припали до душі. Учень Цупрук Мирослав, який навчається в комп’ютерній академії «Шаг», розробив макети майбутніх стендів. А серед учнів напередодні Дня української писемності і мови пройшов конкурс на найвиразніше прочитання сих поезій. Переможцями стали Скібінський М., Вижицька К. та Антосюк В.
Кириченко Наталія Ярославівна, класний керівник 11 класу
У 4-Б класі до дня Української мови та писемності була проведена гра-вікторина на тему «Багатство Української мови'». Учні із задоволенням висловлювали свої думки, доводячи, наскільки красива, виразна, милозвучна та різнобарвна українська мова. У підсумку створили плакат «Літак-,,Мрія''».
Класний керівник 4-Б класу Касянчук А.Я.
Учні 1-Б класу досліджували, наскільки різноманітна наша мова. Подивіться, яких цікавих і глибоких висновків дійшли наші першокласники!
Юсенко Леся Володимирівна, класний керівник 1-Б класу
«Найбільше і найдорожче добро у кожного народу – це його мова…» Українська мова є найціннішим скарбом нашої нації. Вона втішить серце, загоїть душевні рани, недарма її називають – солов'їною. Під час війни, як ніколи, стало зрозуміло: що мова — також наша зброя.
Сьогодні 9 листопада на виховній годині учні 4 – А класу величали життєдайне джерело нашого народу – нашу рідну мову. Учні розповідали вірші, крилаті вислови, складали прислів'я, співали пісні про рідну мову. А також на кінець заходу створили лепбук. Цим діти хотіли продемонструвати, що варто дбати про чистоту та красу рідної мови, пам'ятати про вишуканість, гармонійність та милозвучність. Українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава.
Класний керівник Людмила Валеріївна Сидорчук
Єдиний скарб у тебе – рідна мова.
Заклятий для сусіднього хижацтва.
Вона твого життя міцна основа,
Певніша над усі скарби й багатства.
П. Куліш
В 5-Б класі відбувся виховний захід, присвячений Дню української писемності та мови під назвою «Той, хто українською говорить, «звучить» інакше». Відома філософська теза «мова говорить нами» нагадує лише про те, що у нас є тільки два варіанти – або бути в цій мовній системі, або поза нею. В програмі заходу діти створювали колаж «Невичерпна духовна скарбниця», записували крилаті вислови про рідну мову відомих українських письменників, громадських та культурних діячів, видатних історичних постатей. Усі погодилися, що розмовляти українською – означає бути неповторним.
Класний керівник 5-Б класу Булавська Надія Володимирівна
«Мова - кожного народу найбільше і найдорожче добро, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування», - сказав Панас Мирний. Година спілкування учнів 2-Б класу було цікавою і корисною. Діти дивилися тематичне відео, гралися у вікторину «Мовне асорті». Усі працювали активно: розфарбовували тематичні розмальовки, розповідали вірші про рідну мову, складали прислів‘я.
Класний керівник Полюхович І.М.
9 листопада 3-А клас відзначив День української мови та писемності. Третьокласники люблять, шанують та плекають рідну мову, а свої знання продемонстрували під час Інтелектуальної гри. Завдання гри були цікавими та різноманітними, потрібно було не тільки проявити свої знання, але й використати логічне та критичне мислення. Учні складали асоціативний кущ, створювали сенкан, розшифровували прислів'я.
Франсуа Вольтер казав: "Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя". Учні пообіцяли відповідально ставитися до вивчення української мови, щоб вивчити її на «відмінно».
Класний керівник 3-А класу Маліновська Н.П.
Актив УО «Нові лідери» долучився до святкових заходів. Учні та вихованці шукали докази того, що мова, справді, є наріжним каменем нації та держави, тому дібрали слова визначних людей і створили відеоролик. Запрошуємо зануритися в глибину мудрих думок і вас!
PR-центр УО «Нові лідери»
«OPEN WEEK PHOTO»: подорож до Свентокшистських гір
- Деталі
- Створено: П'ятниця, 21 жовтня 2022, 19:09
Із 2 по 8 жовтня дев’ятеро одинадцятикласників РЛ № 14 відвідати Польщу в рамках польсько-українського молодіжного проєкту «OPEN WEEK PHOTO».
Поїздка була здійснена за рахунок гранту Міністерства освіти й науки Польщі завдяки роботі Польсько-української Ради обміну молоддю та керівника проєкту Агнешки Новіцької.
Працювали учні нашого ліцею в команді однолітків РЛ «Лідер», Загальноосвітнього ліцею та Комплексу електрично-електронних шкіл міста Радомсько. Слід зазначити, що інтеграція молоді відбулась успішно з першого дня, з першої зустрічі у Варшаві.
Мета спільної роботи залишається незмінною – налагодження культурного діалогу, взаєморозуміння, розвиток ідеї добросусідства, міжнародна інтеграція польської та української молоді.
Цього разу рівняни в Польщі відвідали Свентокшистські гори – місце надзвичайної краси, чарівності й….магії! Саме тут, на переконання місцевих жителів, мешкають справжні чарівниці та відьми (про це розповідають легенди та повір’я). Саме тому поїздка справила магічне враження на подорожуючих, хоча, скоріш за все, справа у людях, мальовничих краєвидах і… мирному небі.
Перед учасниками проєкту стояло завдання дібрати матеріал для створення фотовиставки. А побачити й показати на світлинах у Свентокшистських горах є багато чого!
Група оселилася у містечку Свята Катерина і розпочала свою роботу з візиту до місцевого музею мінералів та скам’янілостей. Озброївшись знаннями з основ мінералогії та ювелірного мистецтва, вирушили туристичною стежкою на гору Лисицю. Тут, з вершини, молоді люди споглядали прекрасну панораму, жартували, що й самі відчувають чаклунські сили. Увечері для учасників були проведені веселі інтеграційні заняття та майстер-класи із фотомистецтва.
Наступного дня шлях тримали до столиці Свентокшистського воєводства – міста Кельце. Відвідали пишний палац краківських єпископів, спустилися до природної печери – зробили все, щоб доторкнутися до давнини!
Чмельов – наступна локація наших фотолюбителів. Тут юнацтво знайомилося з особливостями виробництва крафтової кольорової порцеляни. Тут же створили добірку знімків із колекцією скульптур мавп (чому мавп – залишилося загадкою). Ну і як же без фотосесії на фоні руїн стародавнього замку!
Четвертий – день музеїв. Українців вразили інтерактивний музей толерантності, самобутній музей народного мистецтва. А от у музеї геології старшокласники відчули себе дітьми: наввипередки виконували завдання незвичного квесту.
Наостанок – найкрутіше! У п’ятницю наші туристи здійснили підйом на Лису гору в Святій Катерині. Ця гора є центром Свєнтокшистського національного парку. Свіже повітря, лагідна погода, приємна втома й спокій – саме вони, на думку наших польських друзів, були покликані хоч трохи загоїти рани в душах українців. Друзі не помилилися. А вечір закінчили забавами, пікніком, танцями та піснями біля вогнища.
Результатами роботи задоволені всі учасники проєкту «OPEN WEEK PHOTO»: створено сотні знімків, дібрані матеріали для фотовиставки, налагоджені теплі дружні стосунки з ровесниками.
Група РЛ 14 дякує всім, хто доклав сил для реалізації проєкту, а ще тим, хто зробив перебування за кордоном максимально комфортним – Агнешці Новіцькій, Анеті Єджейчик, Томеку Войтасіку. Дякуємо й працівникам молодіжного хостелу за затишок і домашню атмосферу. Особливу повагу висловлюємо Міністерству освіти й науки Польщі і Польсько-українській Раді обміну молоддю за такі необхідні українцям (особливо зараз) проєкти.
А найбільша вдячність – усьому польському народу за неймовірне тепло, розуміння, співчуття й підтримку!
Запрошуємо Вас ознайомитися з проміжним результатами нашої роботи.
Підсумки тижня від нашої дружної польсько-української команди можна переглянути тут:
Невеличка презентація групи РЛ 14 «Ми у Свентокшистських горах!»
А так побачили нашу спільну роботу польські друзі:
Про проєкт «OPEN WEEK PHOTO» вийшов репортаж у новинах телеканалу м. Радомсько, його можна переглянути за посиланням:
Але це ще не все! Головним підсумком роботи над проєктом стане анонсована фотовиставка! Далі буде!
Іванна Дашкель, керівник групи
Екскурс в історію "Нескорені"
- Деталі
- Створено: Середа, 12 жовтня 2022, 17:22
14 жовтня відзначаємо дві дати, які нероздільно пов’язані військовими традиціями, героїзмом, історією воїнства, боротьбою за державність – День захисників і захисниць України й 80-річчя створення Української повстанської армії.
Україна на державному рівні почала відзначати День захисника саме 14 жовтня у 2014 році. Щорічне державне свято було встановлене Указом Президента України «Про День захисника України» від 14 жовтня 2014-го № 806 на відзначення мужності та героїзму захисників незалежності йтериторіальної цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу.
З 2021 року цей пам’ятний день офіційно названий Днем захисників і захисниць України. Жінки ставали поряд із чоловіками на захист Батьківщини у різні періоди нашої історії. До прикладу, нам відомі імена Христини Сушко та Харитини Пекарчук, які воювали в Армії УНР. У Легіоні Українських Січових стрільців існувала Жіноча чота, співорганізаторкою якої була розвідниця Ольга Басараб. Сотні жіночих імен можна знайти серед героїв Другої світової, бійців УПА. В сучасній українській армії жінки пліч-о-пліч із чоловіками служать на передовій, освоїли спеціальності снайпера, кулеметника, розвідника, механіка, інструктора, медика. За останні 10 років кількість жінок в українському війську зросла у 15 разів. Тому 14 жовтня ми вітаємо всіх захисників Українинезалежно від статі.
Цього року вшановуємо сучасних захисників і захисниць України та воїнів УПА під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!». Свою незалежність нам доводилося виборювати роками. І зараз змушені вести боротьбу за існування своєї держави.
Тоді й зараз ворог – один.
Голоси боротьби
Роман Шухевич – «Тарас Чупринка» (1907–1950) – генерал-хорунжий, Головнокомандувач УПА:
«Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною».
«Самостійність здобуде не одна партія чи організація, чи окремі люди, здобуде її тільки ціла Україна».
«Нова українська генерація… довершить те, що нам не суджено було довершити. Ми віримо глибоко в українське молоде покоління, що прийде після нас».
Василь Кук – «Василь», «Юрко», «Леміш», «Медвідь» (1913–2007) – генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА:
«Більшовицька пропаганда усіх свідомих українців називала бандерівцями, і цієї назви не треба соромитися».
«УПА – єдина з усіх сил європейського антифашистського опору, яка вела бойові дії проти нацистів без іноземної допомоги».
Катерина Зарицька – «Монета», «Маня», «Орися», «Калина» (1914–1986) – зв’язкова Романа Шухевича:
«Дорога Мамусю! Пам’ятай, що мною не треба так журитися… як в сороковому році…вмію у кожних умовах уладити собі гарне життя і бути вдоволеною тим, що маю… Маю здібність у всьому знайти якусь радість. Життя може бути гарне і цікаве… Щастя – це дуже взглядна річ і однієї рецепти на нього не можна написати. Річ у тому, щоб його відчувати... Цілий день для мене занятий наукою. Скоро стану поліглотом… все для мене скінчене. Ні! Тільки умовини змінилися, фізична сторінка відійшла набік, але залишилася така прекрасна душевна частина життя. Усміхнися, подумай, що в Тебе трохи чудакувата дочка, але найважніше – перестань вважати її нещасною».
З листа Катерини Зарицької до матері. 1952 рік. Володимирський централ.
Дарія Гусяк – «Дарка», «Нуся» (1928–2022) – зв’язкова Романа Шухевича:
«Якби не та війна, то я би ще пожила, а так відчуваю, що довго не витримаю. Увечері сідаю і переглядаю всі новини. Тяжко, але не дивитися не можу. Найбільше болить, що кращі сини знову вмирають за Україну. Співчуваю росіянам, бо у них попереду великі труднощі. Російська Федерація довго не витримає, імперія загине – за все треба буде відповідати. Ми боролися за соборну Україну навіть тоді, коли її було розділено між різними державами. Донбас і Луганщину не треба віддавати. Важливо, що люди там самотужки стають українцями. Але державною мовою не можна поступатися ні в якому разі».
Олександра (Леся) Томич-Паєвська – «Орися», «М-35» (1908–1953) – координаторка діяльності Окружних Проводів ОУН-УПА Буковини й Гуцульщини, референтка пропаганди Окружного проводу ОУН:
«Ми всі загинемо, але ми свідомо вибрали цю дорогу, бо таких, як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України».
З листа Олександри Паєвської до рідних.
«Нас із мамою поставили в різних кінцях великої зали, тому спілкуватися ми могли тільки поглядами. Деталі суду не запам’яталися, бо особливо не вслухався і не вдивлявся… Насолоджувався німим спілкуванням з мамою, знав, що бачимось востаннє. Ненька була замучена й виснажена, проте трималася мужньо, навіть мене підбадьорювала усмішкою. Очі мамині були сумні і світлі, наче в святих на стародавніх іконах. Сухо, мов постріл у груди, прозвучав присуд – мамі, Ненаситцеві й Аскольду – вища міра, мені – 25 років. Цифра та видалася мені якоюсь нереальною, навіть смішною, адже прожив я тоді на білому світі всього сімнадцять літ. Замість останнього слова попросив дозволу попрощатися з мамою, проте Зарянов різким порухом голови заборонив…»
Зі спогадів сина Олександри Паєвської Юріяпро судове засідання 21 січня 1953 року.
Марія Нагірна (Мокрій) (1924–2019) – зв’язкова, медсестра в УПА:
«Після суду нас вивезли в Комі АССР на Печору під Воркутою. Вдягли нас в шинелі, які підібрали з фронту: без поли, без рукава. На ноги давали чуні, які робили в'язні з машинного колеса. Ми будували дорогу на Воркуту. Камінці привозили на платформах. Поїзд довго не міг стояти, то мусіли його розгрузити за 15 хвилин. Морози там були дуже великі: поза 40 градусів. На кожному був іній, як на сніговику… Коли перевезли мене в Мордовську АССР, призначили на лісоповал. Тоді був пайок хліба – 600 грамів, а як не зробив норми 300. Пробула я на повалі лісу зиму, потім – на фабриці пошиву. Добре хоча б, що робили в теплі, годували 3 рази на день. Але було дуже строго, одяг наш забрали і видали свій: 2 суконки, 2 сорочки, черевики 40-го розміру, тілогрійку і двоє трусів. Це мало бути на два роки. На одязі були вибиті хлоркою номера (в мене 904) і викликали нас тільки по номерах».
Дмитро Верхоляк – «Дуб» (1928–2016) – фельдшер УПА, співробітник Служби безпеки ОУН:
«У таборах – мордовських та уральських – я намагався нічим не заплямувати честь вояка УПА й українського націоналіста. Хоча після десяти років ув’язнення спеціально возили до Києва, аби підписав заяву, що мене силоміць затягнули в «банду», що я засуджую націоналістів й усвідомлюю свою провину перед радянською батьківщиною. Взамін пропонували волю, студентський квиток у медінститут та офіційний шлюб з моєю Катрусею. Я відповів: «Брехати не буду. Я сам просився в УПА, ще й як просився!». Тоді мене відправили за грати ще на 15 років».
Мандик Хасман – «Малий» (1929–2013) – фірман-візник сотенних УПА:
«Я був із повстанцями, коли вони на Іваничі наступали, щоб вибити звідти німців. Зривали колії, щоб не вивозили німці людей на роботу в Німеччину. Тяжко було воювати, патронів ніхто не видавав. Що завойовували – те й мали. Я мав польський пістолет «шістка», але патронів до неї не було. У Маневичах мадяри стояли. Ми з сотенним поїдемо – завеземо їм сала, а вони нам ящиками патрони давали. Як із Горохова німці їхали – розбили їх. Було й наші хлопці погинули. Але хто їх згадає. Все тільки кажуть, що совєтська партизанка била німців. Але на Волині й Галичині то все діяла тільки УПА. Як фронт навесні 1944-го йшов – німці з одного боку наступали, совєти з другого. А ми в лісі – між ними. Та все найліпше, що було у моєму житті – пов’язане з українською партизанкою. Такого братерського та теплого відношення до себе я не знав більше ніде».
Іван Гончарук (1925–1988) – останній повстанець, страчений комуністичним режимом:
«Це виглядало на виставу. Нагнали повний зал народу. В основному школярі, підлітки. П’ять днів говорили про звірства ОУН і УПА, але до справи Гончарука це не мало відношення. Із 50 осіб, заслуханих у суді, Гончарука особисто знали лише 15. В останньому слові підсудний Іван Гончарук вину свою визнав частково і заявив: «На моїй совісті вбитих людей немає». Врешті вироком суду стала смертна кара. Її реалізували у липні 1989-го – після безрезультатного розгляду касаційних скарг».
Зі спогадів доньки Івана Гончарука Наталі Воронової
Любов Погонюк (Піддубій) – «Сумна» (нар. 1930) – зв’язкова УПА:
«Всіх, хто за 54-ю статтею, сюди, у «Берлаг», відправили. Закрили нас, як у тюрмі. Номери подавали: на хустці номер, на спідниці і на спині. Почали вивозити на золоті копальні – «приіски». А я важко захворіла. Мене тоді у медчастину поклали. У тайгу не взяли. А я полежала в лікарні, як виписали, пішла на будівництво у Магадані. Морози – до 60 градусів. І їсти нічого. Мало нам давали, бо норми не виконували. Якихось 300 грам хліба і баланди пів черпака. На сніданок – ложка якоїсь каші й шматочок хліба. Обід – щось таке, що і свиням не дають. А на роботу женуть: за нами конвой із собаками. Дуже було тяжко. Хай Бог нікому не дає такого».
Володимир Зеленський - Презедент України:
«Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати”.
“Ми нічого не віддамо і будемо боротися за кожен метр нашої землі”
“Ми витримали в рази більше, ніж думав ворог. І будемо боротися далі. До кінця. Стільки, скільки вистачить сил. Стільки, скільки буде можливостей”.
“У нас немає жодної альтернативи, окрім як боротись та перемогти”.
Руслан Стефанчук - Голова Верховної Ради:
«Ми мусимо і далі боротись на міжнародній арені за ізоляцію росії, координувати свої дії на рівні парламентів та разом ухвалювати рішення, які наблизять нашу спільну перемогу!»
Володимир Книгицький - начальник Військово-медичного центру західного регіону:
«Це вже не 2014 рік, всі навчені, пройшли медичну підготовку, мають засоби захисту. Ми забезпечені абсолютно всім. Бо готувались, багато допомагають волонтери, громадські організації. Весь світ піднявся проти Росії. Запаси маємо і нам потрібен у цьому питанні спокій. Не загострюйте ситуацію, спокій це фактор нашої безпеки».
Євгеній Бойко - воїн Збройних Сил України:
«Війна — це страшно, тяжко як фізично, так і морально. Війна витягує всі життєві соки і наповнює страшною байдужістю до життя, оскільки на війні ми щодня помираємо і воскресаємо! Війна вимотує, і ти ніколи вже не будеш готовий до того, що ти побачиш чи почуєш ті жахіття, які вона несе! Будучи тут, є велике бажання приїхати додому, втекти від війни, але потім усвідомлюєш, що якщо ти втечеш, то вона може прийти до твого будинку, до твоєї дружини, до діток, до батьків і до всіх дорогих тобі людей. Від війни не втечеш, коли вона вже на твоїй землі і хоче подерти все тобі дороге й миле! Тоді десь беруться сила і хоробрість битися, битися, не жаліючи себе, оберігаючи побратимів, оскільки це не професійні солдати, а трактористи, учителі, працівники заводів, але вони тут, біля тебе, і ведуть себе сміливіше, ніж усі воїни світу. І лише дивлячись в очі цих людей, ти наповнюєшся впевненістю в Перемогу. Хоча бувають випадки, коли ти вже думаєш, що настав час зустрітися із Всевишнім, і в цю мить він рятує нас, оберігає і відводить від біди!!!”
“Мені незрозуміло, коли пишуть: ЗСУ — герої. Люди, зрозумійте. Це не війна «московії проти ЗСУ», а війна проти України. І всі, хто так чи інакше робить спротив ворогові (волонтерством, логістикою, фінансами, спорядженням), — пожежники, лікарі, люди, які голіруч ідуть на ворога, — не герої? Повторюю: герой — той, хто щось робить для Перемоги. Слава Україні!”
“Бувають відчуття, що це все не насправді, що це сон, але вибух снаряда швидко приводить до тями, і ти в реальності. Може, мозку вже хочеться, щоб це був лише сон, але війна триває. Та я б це навіть війною не назвав. У війни є якісь правила, а в орків їх немає. У них перевага в кількості, в озброєнні, і вони не цураються обстрілювати мирних. Ми натомість робимо все можливе, щоб цивільні не постраждали, і орки цим користуються. Тому дуже важко їх вибивати. Але ми намагаємося. І з Божою поміччю в нас усе вийде”.
Катаріна - жителька Маріуполя:
"Наші діти не могли спати, плакали, боялися. І ми також, - додала вона. - Було кілька разів, коли ми втрачали надію, що колись виберемося. Ми надзвичайно раді бути в Україні".
Ірена - жителька Маріуполя:
"Ми жили надією, що кожен день буде останнім днем цього пекла. Що ми поїдемо додому в мирний Маріуполь, а зараз його немає".
Для перегляду матеріалів про історію УПА натисніть на плакат.
Матеріали підготувала вчитель історії Людмила Кравець
Привітання від 7-В класу
- Деталі
- Створено: Субота, 01 жовтня 2022, 00:55
У світлий жовтневий день, коли працівники освіти відзначають професійне свято, здобувачі освіти 7-В класу не лишилися осторонь і долучилися до вітань. Семикласники висловили педагогам свою любов і вдячність через зворушливо-щемливі слова.
Учні 7-В класу
Привітання з Днем учителя, 2022
- Деталі
- Створено: Четвер, 29 вересня 2022, 22:42
Дорогі, любі наші педагоги! Напередодні Свята працівників освіти хочемо подарувати Вам усі скарби світу, бо Ви – не просто частина нашого життя, нас самих, Ви – наші орієнтири, наші по-доброму командири, наші друзі. Але всіх скарбів світу ми поки що не маємо, тому даруємо Вам наші щирі слова привітання і наші побажання миру, добра, стабільності. Ми Вас любимо!
Ваші учні
Більше статей...
